Багатьох хвилює, чому діти так погано виховані. Чому неввічливі? Чому так мало душевного такту? Але часто дорослі люди не замислюються над тим, що, вимагаючи ввічливості від дітей, треба подавати приклад ввічливості, що, вимагаючи від дітей наявності душевного такту, треба виявляти по відношенню до них цей самий душевний такт.

Навіть дорослих учнів, 17-18-річних хлопців та дівчат, у школі називають на «ти». Чи спостерігали ви колись, як розмовляють із дітьми шкільні прибиральниці, завгосп? Чи часто чується «дякую», звернене до учня? А слово «будь ласка»? Якщо учню старшого (та й будь-якого) класу кричать: «А ну, піди сюди», а потім за непотрібністю відсилають: «А тепер йди геть», – то чому до такої людини учень виявлятиме повагу?

Або такий приклад: дівчатка на уроці праці отримали завдання зв’язати заготовку. Одній з них захотілося здивувати та порадувати вчительку, адже в’язати вона дуже любить. Учениця зв’язала цілу маленьку шапочку і любовно її обробила. А наступного дня принесла додому двійку та велику образу. Вчителька насварила її: «Тебе хтось просив, звідки я знаю, що це ти сама зв’язала».

Або приходить у магазин хлопчик, хоче подивитися на книги, які дуже любить. А продавщиця ні з того, ні з цього кричить на нього: “Ти чого тут вештаєшся, ось прийди ще раз, я тебе викину звідси!”

Грубість і нетактовність народжуються не простим наслідуванням. Поступово діти міцно звикають до того, що вони лише діти, і втрачають контроль над поведінкою.

Таким чином, діти – як дзеркало суспільства, в якому вони живуть. І хоч на більшість таких неприємних ситуацій у житті ми не можемо вплинути, проте ми завжди можемо створити всередині своєї сім’ї правильну атмосферу культури та взаємної поваги.